Зняти фільм у сучасному світі неважко. Та коли мова йде про 90-ті роки минулого століття, то стати режисером треба було мати або багато власних грошей, або потужного покровителя в кіноіндустрії. Але Річард Лінклейтер спростував цю аксіому. Він став успішним кінорежисером, знявши понад 20 картин, був номінований кілька разів на премію “Оскар” та отримав двічі нагороду на Берлінському кінофестивалі. Його фільми — це невибагливі сюжети, які простотою та глибиною гри акторів підкуповують глядача. Далі на houston-trend докладно про нього.
Спорт, юнацький запал та праця на нафтових вежах
Річард Стюарт Лінклейтер народився 30 липня 1960 року у Х’юстоні, штат Техас. Його батьки були простими жителями, без значних статків та зв’язків. Мати викладала в університеті Сема Х’юстона, а батько був звичайним страховим агентом. Навчався майбутній режисер та сценарист у Хантсвілльській середній школі.
У старших школах, як і більшість юнаків-однолітків, захопився футболом. У цьому виді спорту мав неабиякі успіхи. Навіть був запасним гравцем команди №1 у рейтингу штату. Але юнакові не подобалося бути другим номером, залишаючись здебільшого у резерві. Тому юний Лінклейтер поміняв футбол на бейсбол з легким серцем. Для цього навіть довелося поміняти школу. Але для Річарда міняти докорінно щось у своєму житті не складало жодних труднощів. Тож він переїжджає до середньої школи Беллера. Хлопець дізнався, що саме в цій школі працює кращий тренер з бейсболу в регіоні, і тут у нього будуть вищі перспективи для розвитку в спорті. Він починає серйозно готувати себе до спортивної кар’єри.
Але багатогранні та творчі особистості завжди мають великий потенціал до різноманітних занять. Тому Річард Лінклейтер паралельно займається малюванням. У нього непогано виходить, і він навіть отримав премію Scholastic Art and Writing Award.
Після закінчення школи Річард продовжив навчання в університеті Х’юстона. Він продовжував грати у бейсбол та мріяти про спортивну кар’єру. Але якось в одну мить вирішив одним махом порвати з усім. Мабуть, тут було нерозділене кохання чи юнацький максималізм, але хлопець залишив університет і покінчив з бейсболом. Навіть покинув Х’юстон, і завербувався працювати на морській нафтовій платформі в Мексиканській затоці. Так почалося самостійне і доросле життя юнака.
Мрії про кінематограф
На нафтовій платформі та ще й серед відкритого океану особливих розваг не придумаєш. Тому Річард Лінклейтер починає багато читати. За спогадами самого Річарда, саме читання розвинуло уяву та фантазію. Перечитуючи багато літератури, він уявляв картини, продумував, як би вони виглядали на екрані.
Під час відпустки хлопець обов’язково відвідував кінотеатри. Особливо уподобав репертуарний кінотеатр у Х’юстоні. Тут Річард міг передивлятися кілька разів один і той самий фільм, звіряючись зі своїм баченням фільмування та режисерським. Саме під час відвідин кінотеатру в ньому розвинулася любов до кінематографа та стійке переконання, що він має стати режисером.
Річард Лінклейтер більше на нафтовидобувну платформу не повернувся. На заощаджені гроші він купив свою першу камеру, проєктор та монтажне обладнання. Починати кар’єру режисера він вирішив у Остіні, тож там і оселився.
Стрімкий злет
Від мрії — до реалізації. Ці слова найбільше підходять до особистості Лінклейтера. Він одразу взявся втілювати свої плани. Оскільки шлях до еліти кінематографа йому ще не світив, тож юнак вирішив почати з малого. Для початку він разом з професором Чайлом Нафусом, що був з ним знайомий ще з коледжу, та професором Техаського університету Чарльзом Рамірезом-Бергом створили Остінське кінотовариство. Згодом до їхньої спільноти доєдналися засновник SXSW Луїс Блек і його постійний співробітник Лі Деніел. Почесним гостем та наставником їхнього товариства був колишній нью-йоркський критик газети SoHo Weekly News Джордж Морріс. Після завершення кар’єри журналіста він викладав у Остіні кіномистецтво.
За статутом товариства вони мали пропагувати та поширювати любов до кіномистецтва. Демонструвати маловідомі та некомерційні фільми, зокрема закордонні та артхаусні. Також вони прагнули всіляко підтримувати молодих кінематографістів, навчати їх, заохочувати та фінансувати.
Саме в цей час з 1985 року Річард Лінклейтер починає свій шлях до успіху. Він знімає свої перші короткометражні фільми, які швидше були вправами та експериментами. Та згодом він таки знімає свій перший фільм “Неможливо навчитися орати, читаючи книжки”. На фільмування первенця пішов цілий рік, ще рік молодий режисер його монтував.
У 1991 році Лінклейтер створив Detour Filmproduction – незалежну кіновиробничу компанію, яка стала важливим інструментом для втілення творчих ідей режисера поза межами традиційних студійних систем Голлівуду. Саме тут він зняв другий свій фільм під назвою “Ледар” (Slacker). Цікаво, що для фільмування режисер Лінклейтер потратив приблизно 23 тисячі доларів. Зате в прокаті фільм отримав не тільки визнання та вивів молодого режисера на світову арену, даючи йому успіх, а й зібрав аж 1,5 мільйона доларів.
Для фільму Лінклейтер сам писав сценарій. У ньому йдеться про один день з життя міста Остін. Цікаво, що режисер не підбирав професійних акторів для кіно, а знімав пересічних і ексцентричних жителів міста. За жанром — це драма-комедія. Цікавим у ньому є спосіб подачі сюжету. Вірніше сюжету як такого у фільмі немає, це серія окремих картинок, що зображують короткі сцени з життя персонажів. І, здавалося б, цей калейдоскоп одного дня з життя Остіна мав потрапити з тріском на кінематографічне звалище, але він навпаки — став культовим і надихнув багатьох режисерів створювати фільми подібного роду. Фільм часто асоціюють із “поколінням X”, яке вважалося відчуженим і незадоволеним соціальними нормами. Він став маніфестом і викликом сучасної молоді проти всього світу.
Випробування славою
Успіх Slacker дозволив Лінклейтеру продовжувати творити та навіть отримати грант на знімання наступного фільму. І він не забарився. Вже у 1993 році вийшов третій фільм Dazed and Confused з бюджетом у 6,3 мільйона доларів. І ця картина одразу стала культовою. Розповсюдження нової роботи стало можливим завдяки релізам. Попри простий сюжет, який розповідає про один день з життя випускників однієї зі шкіл, фільм вважається однією з найкращих молодіжних комедій всіх часів. Окрім цього Лінклейтер відкрив для кінематографа таких зірок як Бен Аффлек та Міла Йовович.
Далі визнання та слава тільки зростала. У 1995 році нова картина та новий успіх. Разом з цим ще й цілком заслужена статуетка “Срібного ведмедя” на 45-му Берлінському міжнародному кінофестивалі за фільм “Перед схід сонця”.
У 1998 році Річард Лінклейтер почав знімати голлівудську повнометражну картину “Хлопці Ньютона”. Фільм отримав неоднозначні відгуки кінокритиків та мав доволі низькі касові збори. Але це режисера не бентежило. Він продовжував пошуки нових способів та жанрів у світі кіно. Новою віхою для нього стала робота над ротоскопічними фільмами. Ця техніка передбачає накладання анімації на відзнятий фільм. Так з’явилися Waking Life та A Scanner Darkly.
Наступним етапом була співпраця з HBO та Warner Bros. За фільм “Перед заходом” Лінклейтер був номінований на премію «Оскар» за найкращий адаптований сценарій. Загалом він зняв на період 2024 року 20 фільмів. Він активно продовжує працювати та має багато амбітних планів.
Особисте життя
Попри шалений графік фільмування, презентацій та викладання Лінклейнер залишається вірним Остіну. Він відмовляється жити деінде окрім свого рідного міста. З 90-х років він перебуває у стосунках з Крістіною Харрісон. У 1994 році в них народилася донечка, а у 2004 — дівчатка-близнючки. Старша з дівчаток знімалася в фільмі Boyhood, зігравши сестру головного героя.
Режисер залишається затятим вегетаріанцем. Свої переконання щодо цього він виклав у документальному фільмі People for the Ethical Treatment of Animals.
Він завжди старається приділяти максимум своїй сім’ї. Режисер впевнено заявляє: “Життя складається не з кульмінаційних моментів, а з маленьких деталей, які ми зазвичай не помічаємо”, і завжди дотримується цієї аксіоми.
