До того, як у кіно з’явилися спецефекти й зелений екран, саме вулична реальність будувала кадр, і місто ставало співучасником драми. Фільмували кінострічки з обмеженою кількістю дублів, з метою економії дорогої плівки. Але в цьому був особливий шарм. Коли актори викладалися на повну, бо знали, що це майже прямий ефір. Про чорно-білу епоху кіно на теренах Х’юстона поведемо мову далі на houston-trend.
Загальні особливості чорно-білого кіно на початку XX століття
Зараз створити відео під силу будь-кому, починаючи від учня початкової школи. На початку XX століття відзняти фільм було надзвичайно складно. Ця подія вимагала уваги та зосередженості багатьох людей різних професій. Ба більше, недотримання правил могло не тільки знищити всю кропітку роботу, а й призвести до пожежі. Тому для знімання кінострічки треба було враховувати велику кількість чинників. Ось основні з них.
- Природні умови та світло. До появи потужного штучного освітлення, кінематографісти значною мірою залежали від природного сонячного світла. Фільмування часто відбувалося на відкритому повітрі або у студіях зі скляними дахами, щоб максимально використовувати денне світло. Це було ключовим для отримання достатньо освітленого зображення на тодішній малочутливій плівці.
- Акцент на контрасті та тонах. Оскільки колір був відсутній, оператори та режисери зосереджувалися на світлотіні, контрасті та відтінках сірого. Це вимагало ретельного планування освітлення та композиції, щоб об’єкти та фігури не зливалися, а мали чіткі обриси та об’єм. Тло, на кшталт текстури та візерунків, також набували більшого значення.
- Використання фільтрів. Для контролю над контрастом і тонами у чорно-білому кіно використовувалися оптичні фільтри. Наприклад, синій фільтр міг затемнити червоний, а жовтий – зробити хмари на небі виразнішими.
- Ручне тонування та тинтування. Хоча фільми й були чорно-білими, дуже часто після знімання його тонували вручну або хімічно, надаючи сценам певних відтінків. Наприклад, синій для нічних сцен, жовтий для денних, червоний для вогню тощо. До 1920 року до 80-90% фільмів були тонованими. Це не було частиною фільмування, але було ключовою особливістю зображення.
- Плівка на основі нітрату целюлози. Рання кіноплівка була виготовлена на основі нітрату целюлози, яка була дуже легкозаймистою. Це створювало значні ризики під час знімання та особливо зберігання відзнятого матеріалу.
Це далеко не всі нюанси початку ери кіновиробництва. Але і цього достатньо, як бачимо, для розуміння наскільки процес був трудомістким.
Особливості раннього кіновиробництва в Х’юстоні
Перші рухомі фільми в Техасі з’явилися на самому початку століття. Чи не першою з’явилася документальна стрічка про наслідки Галвестонського урагану 1900 року. Проте значна частина раннього кіновиробництва в Техасі була зосереджена в Сан-Антоніо, де в 1910-х роках діяла кіностудія Gaston Mélies’s Star-Film Ranch. Вона випускала вестерни та комедії. На той час це був жанр, що мав найбільший попит.
Щодо безпосередньо Х’юстона, то перші кінофільми у місті були зняті вже у 1921 році. Першою ластівкою став фільм кінокомпанії Superior Art Productions. Нею володіли афроамериканські бізнесмени. На той час, коли ще сегрегація була у повному розпалі, це доволі цікавий факт. Білі дозволили без утисків не тільки фільмувати, а й мати свою кінокомпанію. Справді, дуже цікавий феномен. Кінокомпанія чорношкірих кінематографістів фільмували так звані “расові фільми”, тобто кінокартини для афроамериканської аудиторії.
Та попри все на початку XX століття Х’юстон був більше центром для демонстрації фільмів, а не їхнього виробництва. Вже у 1900-х та 1910-х роках у місті з’являлися так звані нікелодеони. Це були прості кінотеатри у вигляді переобладнаних приміщень. Це міг бути будь-який простір, який реконструювали доволі умовно під тимчасові місця для демонстрації кінострічок. Але цей факт свідчить про наростальний інтерес публіки до кіно. Таким чином, у першій половині минулого століття Х’юстон був радше споживачем кіно, ніж великим центром його виробництва.
Х’юстон — локація для фільмування
Одним із перших фільмів, де Х’юстон з’являється не лише географічно, а й, так би мовити, душевно — є “Х’юстонська історія” (The Houston Story) 1956 року випуску. Режисером фільму був Вільям Касл. Це кримінальна драма про нафтову аферу, у якій головним героєм є Джон Брент. Його зіграв Лі Дж. Кобб. Він вирішує обдурити нафтовий ринок, та, як годиться за законами жанру, опиняється втягнутим у світ, де гроші, зрада й смерть переплетені щільніше за труби нафтопроводу. Стрічка демонструє Х’юстон ізсередини. Його ми бачимо з погляду ділка, що знає кожен закуток, кожну нічну заправку та заклади. Фільмування частково проходили на реальних вулицях Х’юстона із реальним туманом, що не імітував настрій, а його втілював.
Другим вартим згадки твором є “Вбивство на чемпіонаті світу з бейсболу” (Murder at the World Series) 1977 року. Хоча це формально кольоровий телевізійний трилер, він все ще несе в собі дух старого Х’юстона, знятого у клаустрофобних коридорах стадіону Astrodome та в ретроінтер’єрах готелів. У головній ролі — Майкл Паркс, чия гра підкреслює атмосферу тривожної Америки. Цей фільм цікавий не візуалом, а тим, як він вписує місто в нервову канву сюжету — Х’юстон тут як психологічний тиск, простір, де кожна тінь глибша, ніж здається.
Арена та урбаністичне тло
У менш відомому, але автентичному фільмі “Пекельні бійці” (Hellfighters) 1968 року з Джоном Вейном, місто з’являється як ділова арена — центр американської нафтобурової епопеї. Це фільм про пожежників, що гасили нафтові вежі по всьому світу, але базувалися саме в Х’юстоні. Камера показує офіси, вулиці, заправки мовби випадково, але щораз із точністю документаліста. Вейн грає Ченса Бакмана — чоловіка епохи, для якого місто було не фоном, а штабом.
Ще один момент, коли Х’юстон вривається у кіно з повагою до чорно-білої традиції — це фільм “Paris, Texas” (1984) Віма Вендерса. Хоча головні події відбуваються не в самому Х’юстоні, одна з ключових сцен — фінальна розмова між Тревісом (Гаррі Дін Стентон) та Джейн (Настасья Кінскі) — знята у Х’юстоні, в кімнаті через дзеркальне скло. Хоч фільм уже кольоровий, знятий легендарним оператором Роббі Мюллером, світлотінь у цій сцені — чистий нуар.
І нарешті — не можна оминути кінострічку “Погоня” (The Chase) (1966) з Марлоном Брандо і Джейн Фонда. Хоча основні знімання відбувалися в іншому місті, атмосфера південного Техасу, шалений ритм змін, расові й класові конфлікти — усе це мало паралель до Х’юстона 60-х. Брандо, як шериф Калдер, символізує мораль у місті, де її дедалі меншає.
Підсумовуючи сказане
Як ми переконалися, Х’юстон більше любив переглядати новинки кінематографа. Для цього не шкодували фінансів. Однак хоча лише дещицю, але таки знімали у місті. Х’юстон у фільмах ретроепохи — це не просто локація. Це душа індустріального Заходу, що встигла стати частиною екранного життя, коли образи були сильнішими за слова. Тут ніч — це завжди більше, ніж відсутність світла, а місто — завжди більше, ніж просто тло чи мапа.
