Як і будь-яке інше місто світу, Х’юстон є за що любити та цінувати, і приводів для гордості більш ніж вдосталь. Як відомо, кохають, або ж люблять просто так, і з таким виразом складно не погодитись. Хай би там як, та Х’юстон є за що шанувати і герой нашої розмови є безсумнівним тому підтвердженням, адже його ім’я відоме на всю планету і тут сперечатися зась.
Варто докласти зусиль, аби знайти особистість, яка хоч раз в житті не переглянула картину “Брудні танці” й не чула “The time of My life”, та це і не дивно. Під завісу 90-х минулого століття ця картина записала свою назву до переліку золотого фонду кінематографа, але попри це наш герой, аж ніяк не вважається актором однієї ролі і далі лише підтвердження цієї думки. Більше на Х’юстон Тренд.
Патрік Вейн Суейзі
Майбутня зірка світового кіно і не лише, з’явився на світ 18 серпня 1952 року в середмісті Х’юстона в родині матері Петсі, хореографа, танцюристки і інженера, батька Джессі. Природа так вирішила, що хлопчик перейняв материнські гени і обрав в майбутньому творчу стежину. Окрім Патріка в родині було ще четверо дітей, дві сестри і два брати.
Перші кроки на цьому шляху були зроблені в балетних школах “Гаркнесс” і “Джоффрі”, а першу роль в кіно отримав у віці 27 років в картині “Скейтаун”. Вільного часу для юнацьких забав у Патріка було не так вже й вдосталь, адже він займався в численних секціях, серед яких американський футбол, бойові мистецтва. Паралельно продовжував займатися танцями, але футбольна травма, отримана в юності, поставила під питання подальше спортивне майбутнє Патріка, але не все так однозначно. Вроджений хореографічний дар допоміг нашому герою отримати місце в відомій трупі “Eliot Feld Dance Company”, та вже в цей час юнак починає зазирати на світ кіно і брати уроки акторського мистецтва. Так збіглося, що в картині, яка принесла Патріку світову славу, поєдналися хореографія та акторський хист, де наш герой почував себе, як риба в воді.
“Брудні танці”. Стрімкий злет. Світова популярність
1987 рік, Суейзі виповнюється 35 років і з впевненістю можна вважати цей період життя артиста відправною точкою на смузі злету популярності. Романтична картина, в якій наш герой працює в тандемі з Дженніфер Грей в ролях закоханих Джонні та Френсіс, колишнього вчителя танців та учениці. Ця картина назавжди ввійшла в золоту колекцію світового кіно. Не дивно, що невдовзі стрічку тричі було номіновано на премію “Золотий глобус”, та складно зрозуміти відсутність Оскара в цій історії, але це питання так і залишиться риторичним. Приємним доповненням картини став саундтрек “Time of my life”, що водночас стала культовою піснею, яку нерідко можна почути на радіо та телебаченні.
Паралельно артист продовжує писати і виконувати пісні, яких налічувалося чимало та, звісно, зніматися в кіно з іменитими “акулами екрану”. Так через три роки після злету в “Брудних танцях” актор грає разом з Демі Мур і Вупі Голдберг в картині “Привид”. Вже через рік трапився ще один красномовний епізод в житті актора, коли Патрік в компанії з Кіану Рівзом зіграли в картині “На гребені хвилі”. Критики в один голос стверджували, що цей період був золотим в кар’єрі Свейзі і наш герой став чи не найвідомішим актором в Голлівуді.
Численні зйомки, гастролі, премії, червоні доріжки, спалахи фотокамер, зіркові тандеми, чималі гонорари і всіх інших аспектів зіркового життя було вдосталь і навіть більше.
Та трапилося так, що життя завдало удару, звідки не чекав ніхто у віці 55 років. Для Патріка розпочався шлях боротьби з підступною хворобою, яка не обирає собі жертв за фінансовим, або ж іншим критерієм. Грудень 2007 року, після зйомок картини “Звір”, артист вперше публічно заявив про болі в животі і цей дзвіночок прогримів для фанатів Суейзі, як грім. Онкологія четвертої стадії підшлункової залози і страшне розуміння, що титри не змусять довго чекати, адже фінал здебільшого однаковий. Після численних двобоїв з метастазами, в 2009 році у віці 57 років серце відомого уродженця Х’юстона зупинилося, а прах Патріка, за його волею було розвіяно в Нью-Мексико.
За життя зіграв в десятках картин, де запам’ятався яскравою грою, натомість фінал виявився дуже сумним і трагічним, тож:
“Далі не буде”
