Джаз — це, без сумніву, національне надбання Америки. Він мав такий самий феєричний ефект у музиці, як вихід у відкритий космос в астронавтиці. Він також показав розрив між поколіннями американців. У фільмі “Спагеті та кава”, що показує історію розвитку США протягом XX століття, в одному з епізодів між головними героями відбувається такий діалог. На запитання юної дівчини до свого брата:
“Ти теж граєш цю відому композицію King & Carter?”, — той зміненим старечим голосом відповідає, – “Мейбл Енн, джаз — це диявольська музика”.
Після цього вони обоє голосно сміються. Цей епізод демонструє, що на початку зародження джазу як музичної течії, старше покоління до цього явища ставилося вкрай негативно. На противагу їм молодь навпаки в цьому вбачала неабиякий прогрес та вважала його вершиною крутості. Далі на houston-trend.
Джазовий оркестр Кінга та Картера
Попри стрімкий розвиток та популярність джазу у XX столітті, інформації про його розвиток важко знайти. Однак достеменно відомо, що у 1920 році у Х’юстоні вже були джаз-бенди. Щобільше, місто мало неабиякий вплив на розвиток джазової музики у США. Цьому сприяли кілька чинників: багатокультурність та представники різних національностей, що проживали у мегаполісі, близькість до Нового Орлеана, що вважається столицею джазу, наявність багатьох музичних майданчиків, де можна було поекспериментувати та продемонструвати результати своїх авангардних імпровізацій. Таким чином Х’юстон на самому початку розвитку нової музичної течії був біля самих початків.
Найяскравішим представником Х’юстонського джазу є вже згадуваний нами гурт King & Carter Jazzing Orchestra. Відомо, що вони швидко здобули популярність у місті та гастролювали країною. П’ятеро темношкірих молодиків отримали шалене визнання завдяки новому звучанню, що поєднувало елементи раннього джазу з популярними танцювальними ритмами, такими як регтайм і блюз. В результаті такої колаборації формувався новий стиль — свінг і гурт King & Carter був його основоположником. Їх запрошували у різні міста штату. Є інформація, що вони були улюбленцями гангстерів. Представники тіньового та незаконного бізнесу викладали шалені суми, щоб послухати приватний виступ джаз-бенду.
На жаль, аудіозаписів їхніх композицій немає. Це зумовлено тим, що у 20-х роках минулого століття ще не було багато можливостей звукозапису. Цьому також сприяло постійне гастролювання гурту та імпровізаційність їхніх виступів. Попри це джазовий гурт мав неабиякий вплив на формування нового прогресивного напрямку не тільки в регіоні, але й у цілому в США.

Нове віяння — нові гурти
Задавши новий тон у музиці Х’юстона гурт King & Carter Jazzing Orchestra породив багато послідовників. У місті з’являються, як гриби після дощу, нові колективи. У місцевих клубах, танцювальних залах та ресторанах починають лунати джазові композиції у виконанні молодих виконавців, здобуваючи все нових прихильників джазу. Це призвело до того, що у районі Third Ward відкриваються спеціалізовані джазові клуби, такі як El Dorado Ballroom. Згодом Third Ward перевтілився в осередок афроамериканської музичної культури.
Нові гурти, постійні імпровізації та пошуки нових способів вираження зумовило змішування джазу з елементами блюзу, що був популярним серед молодих артистів. Це стало свого роду візитівкою Х’юстонського джазу.
У післявоєнний період Х’юстон продовжує розвивати цю музичну течію. У 50-60 роках популярності набуває різновид джазу — бі-боп і свінг. Цьому місто завдячує музикантам, що гастролювали. Проте і місцеві джазмени були популярними. Серед найвідоміших цьогочасних джазових виконавців був Іллінойс Жаке, що згодом стане всесвітньо відомим. Саксофоніст зробив значний внесок у розвиток ритм-енд-блюзу та став найвпливовішим джазовим виконавцем свого часу. Крім цього, Жаке вважають піонером у стилі R&B, що вдало поєднував джаз та елементи раннього рок-н-ролу. Світову славу джазмен здобув виконуючи соло саксофоном до композиції Flying Home. У його доробку є багато авторських альбомів, що стали зразком для наслідування для молодих виконавців. І сьогодні його манера виконання, експресивність композицій та віртуозна гра на саксофоні захоплює поціновувачів джазу.
Розширення джазового світогляду
У 70-х роках XX століття, на тлі розвитку хіпі, джаз розширюється ще більше. У вже класичне виконання імпровізаційної музики джазові музиканти включають латинські ритми, елементи фанку та популярний в той час ф’южн. Саме в 70-х після 30 років опору старше покоління перестає джаз сприймати як “бісову музику”. Може, це тому, що вже найзапекліших противників ставало дедалі менше через вік, чи їм було не до того, але факт залишається фактом, — 70-ті це не тільки хіпі, наркотики, вільні стосунки й джинси, це також час визнання джазу як музичної течії.
Як наслідок, виші міста, зокрема Х’юстонський університет, починають включати джаз до своїх музичних програм. Особливістю їх було те, що викладачами ставали не люди з педагогічною освітою, а професійні джазмени. Таким чином майбутні музиканти отримували навички та знання, так би мовити, “наживо”, безпосередньо від тих, хто її створював та був першопрохідцем у цій царині.
Починають з’являтися джазові фестивалі так культурні програми, пов’язані з цією музичною течією. Найзнаковішим було започаткування фестивалю Texas Jazz Festival, що продовжує існувати й в наш час та завжди збирав і збирає багато прихильників імпровізації та віртуозного виконання джазових композицій.
Саме у 80-х роках джазові виконавці починають експериментувати не тільки з поєднанням стилів та жанрів, але й вперше залучають для виконання композицій електронні інструменти. Також продовжилася традиція відкриття суто джазових клубів у Х’юстоні, що ставали осередками музичного життя молоді. Серед найвідоміших тогочасних закладів — Cody’s та The Green Room. Знаковим джазменом 70-х у Х’юстоні був Кончо Янсен, що поєднував джазові мотиви з техаськими музичними традиціями. Також яскравою подією цього періоду для міста була поява звукозаписувальних студій, що випускала платівки та касети із джазовими записами не тільки місцевих виконавців, але ставала трампліном до визнання та популярності для багатьох джазових виконавців. Також Х’юстон став у 80-х одним із ключових міст для гастролей джазових артистів на Півдні США. Радіостанції міста активно транслюють джазову музику.
Підсумовуючи 20-літній період Х’юстонського джазу, можна стверджувати, що він продовжував бути інноваційним для джазу, це був синтез традиційного та сучасного. Продовжуючи залишатись більшою мірою імпровізаційною музикою, у джаз включалися багато чинників, таких як електронні інструменти та поява значних джазових осередків та фестивалів.

Сучасність Х’юстонського джазу
Пройшовши нелегкий шлях становлення, джаз у Х’юстоні продовжує розвиватися та здобувати нові вершини. Місто стало та продовжує залишатися осередком джазу Півдня штатів. Місто дало світу кількох відомих джазових виконавців: Іллінойс Жаке, Джо Семпл, Конрад Джонсон, Роберт Гласпер. Останній, до речі, здобув кілька премій Ґреммі. Клуби міста як-от Cezanne Jazz Club і The Red Cat Jazz Cafe стали головними локаціями для місцевих музикантів та джазменів, що з гастролями заїжджають до Х’юстона.
Фестивалі, яких є майже з десяток, щороку збирають провідних виконавців і відвідувачів з усього світу. Houston International Jazz Festival один з найвідоміших. Jazz Houston Orchestra активно популяризує джаз серед молоді. Отже, підсумовуючи все сказане нами вище, можна стверджувати, що джаз у Х’юстоні — це жива історія, яка триває й сьогодні, адаптуючись до сучасності, але зберігаючи свої багаті традиції.






